Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020Листопад 2020Грудень 2020Січень 2021Лютий 2021Березень 2021Квітень 2021Травень 2021Червень 2021Липень 2021Серпень 2021Вересень 2021Жовтень 2021
Українські новини |

Лідія Георгіївна живе далі і щосили намагається бути щасливою, як син того для неї прагнув – Олег Володарський (відео)

Було в жінки щастя…

В ту весну далеку, дарунок

від Бога принесли лелеки –

так довго жадану єдину дитину,

мов сонечко яснеє, – крихітку-сина.

Своє янголятко кохала, плекала,

мов квітку, ростила, всю душу вкладала…

Злетіли роки несподівано хутко –

зростила орла одинока голубка.

І сином своїм не натішиться мати!

Їй тільки б радіти, онуків чекати…

Війна!.. враз пекельним вогнем налетіла

і «градами» душі людей обпалила.

На фронті синок. Від думок та від болю

поси́віла враз… але вірить у долю,

з дороги не зводить заплакані очі –

чекає синочка од ранку до ночі.

А ночі без сну – у молитвах до Бога:

«Візьми МОЮ душу… за сина живого»

Та Бог не почув… не достукалась мати…

Надіється, жде його…

Звідки їй знати, що тіло схололо у полі далекім…

вже й Богові душу віднесли лелеки…

З любовю та смутком,

з небесного раю синки споглядають –

їх мами чекають!

Хай гріють ці душі на край-небосхилі

подяки і шани народної хвилі!

Олег Гриценюк

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми  Лідія Георгіївна Яковенко, мати загиблого учасника російсько-української війни Дениса Яковенка

Господь дарував мені змогу чути та відчувати нашу країну. І я дуже боюся втратити цей Його Дар. Без цього ніби блукаєш наосліп, не розуміючи хто ти, звідки та куди прямуєш. Лише почувши нашу країну, я усвідомив себе в цьому світі. Тому мені сьогодні так важливо шукати, знаходити та чути ті душі, котрим так само не байдуже, кому болить та бринить Україна.

Не може бути посеред Нації чужих Матерів. Кожна з них – наша українська Берегиня. «Сповідь» – розмова на очах у Бога. Розмова чесна та щира, ніби молитва, у якій з очей ллються сльози душі. Розмова, у якій завжди стільки правди, любові, Бога і України.

Ту розмову в церкві з матір’ю загиблого героя я бережу наче кришталь душі, боячись необережним словом чи навіть думкою розвіяти, пошкодити цю тендітну коштовність. Вона сиділа в церкві спокійна, тиха та скромна. Я навіть спочатку прийняв її за парафіянку, котра випадково зайшла до храму в той насичений день.

За цей день ми зняли 17 програм. Доторкнулися до 17 душ. Побачили 17 людських доль. А вона така стримана у всій цій метушні розважливо спостерігала за усім, що відбувалося. Лідія Яковенко. Мати Дениса Яковенка – Героя, котрого Нація втратила в цій війні.

Денис з дитинства жив серцем. Величезним, добрим та люблячим серцем. Тому вдома в них постійно з’являлися покинуті кошенята, цуценята, інші поранені тваринки та пташки. Ця душа змалечку по-своєму відчувала справедливість та жила своєю правдою. Дивовижно добра, рада віддати останнє та пожертвувати заради тих, хто потребує допомоги, цей, тоді ще земний, янгол проявляв свій незламний дух, принциповість та категоричність, варто йому було зустрітися із чимось, що його серце відчувало противним справедливості.

Денис Яковенко мріяв про ресторан, де з радістю проводитимуть час як зовсім юні відвідувачі, так і гості будь-якого віку, де завжди лунатиме дитячий сміх. Прагнув створити маленьку оазу, країну мрій посеред бетонних джунглів. І вже почав реалізовувати свою мрію…

Аж раптом мама побачила рідне обличчя у випуску новин. У сюжеті про Майдан. В той час, коли перед учасниками Революції Гідності щомиті ставав вибір – воля або смерть. Зателефонувала йому, син не відповів, а пізніше, коли зміг подзвонити сказав: «Матусю, рідна, ти помилилася, то був не я! Я просто їхав в метро та не зміг відповісти на дзвінок».

Потім в країну прийшла війна. Він довго оббивав пороги військкоматів, його не хотіли брати на війну, та він все ж знайшов змогу приєднатися до добровольчого батальйону. За декілька годин до відправки в АТО він подзвонив мамі і сказав, що йде на війну. Тоді ніхто і не міг уявити, що ця дорога приведе його на Небеса…

Лідія Георгіївна посміхалася в програмі… Вона живе далі і щосили намагається бути щасливою, як він того для неї прагнув. Дитина пішла від матері до Отця Небесного, але їхні душі, душі матері та сина ще й досі говорять одна з одною. Можливо саме, що душа пані Лідії відчуває одразу цей і той, кращий, світ в кожному її слові стільки душі. І ці слова, котрі, сказані нею наприкінці програми, назавжди викарбувалися в моїй пам’яті.

Так само як вона говорить молитвою до свого синочка, так само молитовно вона зверталася до Нації. І в цьому стільки материнського, стільки Божого, що в мене перехопило подих в ту мить. Мені соромно. Мені дуже і дуже страшно. Якщо ми не змінимо самих себе, ми втратимо нашу країну, заради якої гинуть ці хлопці. Вони ще зовсім діти, а люблять її так, як не вміємо її любити ми.

Лідія Яковенко уважно подивилася на мене. Не намагалася нічого прочитати чи роздивитися. Звичайна увага до співрозмовника. Скромне та совісне ставлення. А в мене від цього погляду перехоплювало подих, а душу охоплював біль. Нація має пам’ятати своїх героїв. Вони живі доти, доки пам’ять про них живе в наших серцях. Я ще довго не міг оговтатися після цієї програми. Після завершення кожної наступної зйомки мимоволі шукав її очі. Мій низький синовій уклін тобі, Українко! Мій та моїх синів. І ще багатьох поколінь нашої жовто-синьої країни. Вона говорила зі мною російською. Їй так було простіше, адже вона народилася в Криму. А я чув не мову і не слова. Там, на межі життя та смерті є лише Бог і Україна. Там не чутно слів, там живе лише щира Материнська молитва.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми  Лідія Георгіївна Яковенко, мати загиблого учасника російсько-української війни Дениса Яковенка



Читайте також

Ціни вгору, доходи вниз: на скільки грошей тягне споживчий кошик українця

Стефанішина запропонувала НАТО створити дайджест реформ в Україн

“Це дуже сумно”: Вітренко прокоментував рішення мінекономіки Німеччини щодо “Північного потоку-2”


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут