Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020Листопад 2020Грудень 2020Січень 2021Лютий 2021Березень 2021Квітень 2021Травень 2021Червень 2021Липень 2021Серпень 2021
123456
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Українські новини |

Минуло вже досить багато часу, а я й досі не можу надихатися враженням від візиту до цієї родини – Олег Володарський (відео)

Минуло вже досить багато часу, а я й досі не можу надихатися враженням від візиту до цієї родини – Олег Володарський (відео)

 

Не зникне вічний слід, який залишать світлі люди

А я люблю простих людей…
Таких, які говорять щиро.
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу.
Які недоліки свої
Знаходять сили визнавати.
У них всередині бої
Ведуться з темінню завзято.
А я люблю людей простих,
Які уміють пробачати.
Таких, що бачать власний гріх
І вміють вчасно промовчати.
Людей, які живуть життям.
Саме живуть, а не існують.
Їм не потрібен зайвий крам,
Вони кохання не купують.
Людей, які своє плече
Підставлять у скрутну годину.
І не згадають вам про це,
Як час якийсь потому сплине.
Людей, що світяться добром,
Говорять правду просто в очі.
Не зловживають за столом
І помсти кривдникам не хочуть.
Людей, які брудні плітки
За спиною не стануть плести.
Вони не слухають чутки,
Хай хто б хотів про щось донести.
А я люблю людей простих,
Таких, які книжки читають
І виглядають перший сніг
І визнають, чого не знають.
Людей, які цінують мить
І не чекають на суботу.
У них в очах вогонь горить,
А в серці віра та турбота.
А я люблю людей простих,
У чомусь геть неідеальних.
Але справжнісіньких
живих!
Не слід сприймати це буквально.
Люблю людей, які лице
Своє за маску не ховають…
Люблю людей – кричу про це!
Кому? Навіщо? Я не знаю…
Я вірю в силу тих людей,
Незримо сховану у них.
Що серцем рветься із грудей
А я люблю людей простих
І пройде час і змінить світ
До невпізнанності усюди,
Але не зникне вічний слід,
Який залишать світлі люди…

Інелла Огнєва

Людмила Альошкіна, художниця, мати-героїня

Інколи трапляється так, що спогади навіюють душі світлий сум. Так буває, коли Господь дарує такі події, зустрічі, емоції та відчуття, котрі огортають душу теплом, яке відчуваєш навіть коли через тривалий час подумки повертаєшся до цих згадок. В такі миті хоча й шкодуєш за тим, що такі події залишилися в минулому, але щастя від пережитого здатне осяяти навіть найпохмурніший день.

Одними з таких спогадів стало для мене знайомство з Людмилою та Олексієм Альошкіними. Того ранку мальовничі дороги Поділля привели мене до родинного гнізда цієї дивовижної сім’ї. На в’їзді нас зустріли кам’яні скульптури й лише потім побачили гостинних господарів, котрі привітали мандрівників і запросили відпочити на свіжому повітрі.

Дивовижні простори, красу яких лише підкреслюють творіння цих душ, цих рук. Ми розмістилися з видом на річку, до якої виходять землі Альошкіних, і жвава течія водночас обмежувала території й робила простір безмежним. Уважні очі господарів з теплом та цікавістю спостерігали за гостями та розважали нас приємною бесідою.

У всьому, що нас оточувало: в природі, у творчості та душах цих митців було стільки справжнього, глибинного, усвідомленого, що розмова сама собою поринула вглиб віків, до колиски нашої генетики, до першоджерел усвідомлення нашої суті. Ми говорили про минуле, сьогодення і майбутнє, а також про те, що назавжди залишиться поза часом і завжди буде вчасним: про творчість, в якій є Творець, про душі, котрі люблять та прославляють створений Ним світ своєю творчістю…

Їм вдалося почути поклик власної генетики, власної душі. Кам’яні джунглі раптом стали задушливими для них і вони полишили все й оселилися на лоні природи. Тут вони нарешті змогли дихати на повні груди, їх душі віднайшли спокій, а творчість дивовижну гармонію. Зв’язок з рідною землею відкрив для них Небо, подарував нові горизонти, розширив небокрай.

Хоча у тій гармонії та любові, що панує між ними, подружжя Альошкіних – дивовижно цільне та єдине. Проте кожен з них – яскрава й цікава особистість, і я щасливий, що маю змогу розділити з нацією «Сповідь» з цими дивовижними людьми.

Людмила уважно спостерігала за зйомками «Сповіді» з її чоловіком. Нам з Олексієм легко вдалося знайти спільну мову, ми одразу порозумілися. Глибина та потужність нашого з ним діалогу і досі вражає мене і змушує подумки знову і знову повертатися до цієї розмови.

Етнічна українка, вона народилася та виросла в Білорусі, але поклик саме української землі почула її душа, а краса та милозвучність солов’їної мови причарувала її чутливе серце матері та митця. Мати п’ятьох дітей, її душі вистачає не тільки на власну родину, а й на усіх тих, кого зачарував та навіть пробудив візит до цього родинного гнізда.

Людмила по-материнськи уважно спостерігає за співрозмовником, проте не оцінює його, а ніби заздалегідь приймає його таким, яким він є. Приймає з дивовижною любов’ю до ближнього, котрою сповнене її материнське серце. Вона не звикла до публічності, проте уміє по-справжньому чути й уміє бути поруч. Так легко, не нав’язливо, але настільки відчутно, що душа одразу чує цю присутність та підтримку.

Глибина цієї людини вражає. Зачаровує. Надихає. Але чомусь про відчуття від цього знайомства хочеться скоріше мовчати й насолоджуватись ним в тиші самотності, аби не розплескати, не втратити навіть краплину вражень від знайомства з цією душею. Альошкіни створили тут місце сили. Їм не потрібні храми, щоб чути Бога. Вони живуть в гармонії зі створеним Ним світом і люблять ближніх, як Він це заповідав. І в цьому стільки Господа, скільки не завжди знайдеш у храмі.

Вони живуть в іншому вимірі. У них є дерево, камінь, глина для творчості, природа навколо та рідна душа поруч. Метушливому, матеріалістичному світу немає чого їм запропонувати. Вони вільні від його впливу. Такі прості, щирі та відкриті у спілкуванні, але настільки глибокі, що інколи вражено завмираєш від глибини цієї простоти.

Мої відчуття від цього візиту неможливо описати словами. Та я заздалегідь щасливий за тих, кому посміхнеться доля знайомством з цими людьми та щиро прагну, щоб якомога більше українців змогли завітати до цієї оази душі та ДУХУ. Минуло вже досить багато часу, а я й досі не можу надихатися враженням від візиту до цієї родини. Господь дарував мені можливість потрапити туди, де живе щастя і я безмежно вдячний Йому за це.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Людмила Альошкіна, художниця, мати-героїня



Читайте також

У Львівському перинатальному центрі в липні народилося 16 двієнь

У вагітної Каті Осадчої почалася депресія: "Не потрібна..."

Українець зустрів згорбленого дідуся з відром груш на трасі і ледь не заплакав: "Змушений, хіба ж це пенсія?"


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут