Музеї для країни – як валіза без ручки: що хоче держава від своїх музеїв і як музеї на це відповідають

Очевидний спосіб відкрити для себе інше місто або іншу країну – відвідати місцеві музеї. Вони, як вітрини, демонструють уявлення міст про самих себе – про культуру, історію, унікальність.

Що демонструє більшість українських музеїв, особливо «заклади культури місцевого підпорядкування»? Гадаю, у відвідувачів багато претензій до музейної діяльності: музеям не завжди вдається бути візитівкою для туристів, ще менше місцеві бачать їх як центри громадського тяжіння. Знаючи про низький рівень задоволення відвідувачів, музеї все одно дуже повільно змінюються, і тут річ, очевидно, не тільки в недостатньому фінансуванні. Адже якщо подивитись на музейну звітність, то наші українські музеї – цілком успішні заклади.

Далі розмова буде про музейну звітність, але не про стоси звітних форм, які заклади культури регулярно здають своїм департаментам, а про роль музеїв у нашому суспільстві, тобто що суспільство / держава хоче від своїх музеїв і як музеї відповідають цій ролі. На сьогодні успішність музею визначається тим, скільки людей відвідало музей і скільки в ньому зберігається музейних предметів. Зрозуміло – що більше, то краще. Принаймні якщо коротко, саме від цих показників залежать штат і зарплати музейних працівників. Отже, державу цікавить лише кількість, яка на практиці не завжди переростає в якість.