Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020Листопад 2020Грудень 2020
123456
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Українські новини |

Цезар

Цезар

Побратими пророкували цьому юнаку блискавичне майбутнє бойового командира. Але боєць Іван Іванків з Богородчанщини встиг стати лише командиром танка. Хлопець відсвяткував своє 20-ліття і через два місяці загинув. Рідні і волонтери досі не вірять в офіційну причину його смерті.

На надмогильному пам’ятнику фото дуже юного хлопчини, зовсім дитяче обличчя. «Тут йому 16 років, це фото зі шкільного випускного, – каже мама Євгенія Іванків. – З воєнних світлин не знайшла нічого такого, що б на пам’ятник годилося…»

Іван Іванків народився і виріс у селі Росільна, що на Богородчанщині. Після закінчення школи кілька місяців працював верстатником на фанерному заводі, брався за різні підробітки. А в лютому 2017-го підписав контракт із ЗСУ. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді, командир танка.

Трагічно загинув 10 березня 2018 року в районі с. Підлісне, що на Луганщині. Залишились батьки, брат і сестра. Похований у рідному селі.

Таким вродився

«Як був удома Ваня, то завжди і корова була подоєна, і їсти міг зварити, постійно казав мені, що то я сама собі вигадую якісь проблеми, а насправді в житті все може бути гладко і легко, – сумно всміхається Євгенія. – Коли я їздила на сезони в Польщу, то ніколи не боялася лишати Іванка на господарці, він завжди вмів дати собі раду. Навіть міг підійти до директора школи і сказати, що йому треба додому, бо корова вродила теля, а мама на роботі».

Іван був наймолодшим у своїй сім’ї і унікальним: нічого не боявся, за все брався, аж пашів енергією. Таким вродився. У школі був трохи шибеником, але ніколи не отримував на горіхи від вчителів, бо його дуже сильно всі любили.

Після школи пішов одразу на роботу – потрібні були гроші. Взявся перекривати дахи, гарував на будівництві – вдома не засиджувався. Найбільше до душі хлопцю була техніка, він би займався тим день і ніч: у школі гірлянди лагодив, скутери і машини ремонтував. І ніхто його цьому не вчив. Багато з заробленого віддавав мамі: на їжу, на господарку.

Іван всюди був першим, вертким, умів вирішити будь-яку проблему. І людям в селі дуже допомагав, особливо стареньким і самотнім.

Було багато сліз

Того дня Іван зателефонував мамі і одразу випалив: «Ви завтра в яку зміну на роботу?» – «Першу». – «А могли би лишитися вдома?» – «Іванку, ти знову щось задумав? Знову поїдеш дахи лагодити? Буде вже з тими небезпечними роботами. Ми ж домовлялися!» – «Прошу вас, лишіться завтра вдома. Нам треба поговорити». Лишилася.

Євгенія вже тиждень відчувала щось недобре, жодного разу навіть не всміхнулася. І сни дивні мордували. Та й на роботі помітили, що з жінкою щось коїться – її ніби підмінили.

Наступного дня Іван сказав, що йде в зону АТО. Просив допомогти зібрати в дорогу. Євгенія не вірила до останнього дня. Навіть уранці перед самим виїздом. Хлопчина ще попросив, аби зателефонували бабі з дідом – може, захочуть його провести. Приїхали, провели, було багато сліз.

З війни телефонував кожного дня. Нічого не розказував, лиш запитував, як удома справи. Найдужче радів, коли почув, що мама корову здала: «Ну, нарешті, аж тепер не будете мордуватися тими роботами».

На фронті хлопчина мав позивний Цезар. Побратим Мар’ян Берездецький каже, найбільше вразило в Іванові, що той усе вмів, усе в руках горіло: налагодити електрику, ланц нагострити, дрова порубати, зробити укриття для танків… «Я ще не бачив, аби в людини стільки енергії було, – говорить воїн. – Все хотів сам робити. Хоч і був командиром танка, але хотів і за важелі сідати, і бути навідником. І справді міг це все робити. Взагалі Цезар міг стати чудовим бойовим командиром. Іванові військові перемоги були ще попереду, але Бог його забрав».

Мар’ян Берездецький додає, що такого талановитого танкіста, як Іванків, ще треба було пошукати. Взагалі хорошого танкіста складно виховати, а Цезар саме таким уже прийшов на війну – ніби був народжений для цього.

Коли хлопець приїхав у відпустку, мама помітила, що Іван став мовчазним. Про війну і словом не обмовився, а вдома й не питали – як захоче, сам розповість, нащо лізти в душу.

Михайло Михайлюк, голова ГО «Спілки волонтерів Прикарпаття» в Богородчанському районі дуже добре пам’ятає перше знайомство з Іваном: «Він тоді якраз був у відпустці. Заходить худорлява дитина. І не подумав би, що то відважний вояка, всередині якого кипить стільки енергії. А який харизматичний був! Іван не міг не подобатися. Його й справді всі люди любили».

Надія Дашко, теж волонтерка цієї організації, часто говорила по телефону з хлопцем, коли той воював на фронті. Боєць нерідко обурювався, що вже не може дивитися, як країну розбазарюють.

«Пам’ятаю, ми з волонтерами приїхали у зону АТО, – продовжує Михайло Михайлюк. – Тоді я багато говорив з Іваном, він стільки всього порозказував. Казав, що навколо надто багато неправильних речей коїться».

І пішов

Вранці у неділю Євгенії зателефонувала дівчина Івана: «Він дзвонив вам учора?» – «Лиш уранці. Мав зателефонувати надвечір, але так і не дався чути».

Мама того дня була на роботі. Жінка добре пам’ятає момент, коли до неї прийшли тато з сестрою. Тоді вона все зрозуміла.

Спершу військові сказали, що Іван загинув при виконанні службових обов’язків і що його застрелив снайпер. Але матеріальну допомогу сім’ї так і не виплатили. У місцевому військкоматі відрубали, що то був «самостріл», тому грошей не буде. Євгенія навіть не хоче розповідати про той інцидент – дуже боляче. Плаче: «Та людина, яка працює у тому військкоматі, забирала мою дитину до армії і лагідно казала, що все буде добре: «Мамочко, не плачте, нічого станеться з ним». А потому, після загибелі сина, вже зовсім іншим голосом і тоном говорив до мене, аби я навіть не сподівалася побачити якісь документи».

Надія Дашко каже, що хлопці, котрі їхали по тіло, говорили, що це не міг бути «самостріл», бо тоді в Івана просто знесло би череп. А в нього голова була ціла.

Мало того, 50 тисяч гривень, які бійцю були нараховані як зарплата, шахраї вкрали з картки. Євгенія одразу звернулася в поліцію, але досі ні винних, ні грошей нема. Справу все ще розглядають у Дніпрі.

Сім’ї довелося нелегко. Старший син має другу групу по інвалідності, чоловікові зробили операцію, а Євгенія півтора року не могла знайти роботу. Якось дійшло до того, що в хаті цілий тиждень не було хліба, їли саму картоплю – єдине, що лишилося. Тоді дуже допомогли волонтери –попривозили продуктів, закруток.

Недавно Євгенія нарешті влаштувалася на завод у сусідньому селі. Зарплата – мінімальна, але жінка і тому дуже тішиться. І корова є, отже сім’я точно не пропаде.

Тепер єдина радість Євгенії – восьмирічний внук Дениско, хлопчина – викапаний Іван і характер має його. Хлоп’я каже, що добре пам’ятає свого хрещеного, вони були близькі, і навіть після загибелі Іван приходив до нього уві сні. «Він стояв у нашому дворі, коло якоїсь машини, ремонтував її, – розповідає Дениско. – Але до мене нічого не говорив. А іншим разом зайшов у хату, почав розпитувати, як мої справи. І пішов». 

Наталя МОСТОВА

The post Цезар appeared first on Галицький Кореспондент.



Читайте також

11-річна дівчинка потонула у водоймі у Луганській області – її намагався врятувати поліцейський

Міністерство оборони замовить "Антонову" три літаки Ан-178

Гороскоп на 6 грудня для всіх знаків зодіаку за картами Таро


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут