Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020
Українські новини |

Немов у казці: один синок і сім донечок

Немов у казці: один синок і сім донечок
Діти, зять та онуки Войтовичів. Студентку Уманського педагогічного училища Тетяну доля звела з майбутнім чоловіком... у його бабусі. Сергій приїхав із Чернігівщини, де служив на військовому аеродромі, щоб допомогти бабуні зробити у її будинку ремонт. Там він і побачив скромну, милу, усміхнену дівчину, яка прийшла у гості до старенької. Таня одразу припала хлопцеві до душі. — Наші побачення були надзвичайно романтичними, — з теплотою у голосі пригадує Тетяна Володимирівна. — Адже зустрічалися у парку закоханих, у мальовничій «Софіївці». Раз навіть пробули у верхній альтанці цілу ніч. Коли ввечері піднялися на узвишшя — почалася сильна злива. Так ми й простояли під дерев’яним накриттям до ранку, обійнявшись. Ніч, що минула, здалася нам однією дивовижною миттю... Потім Сергій поїхав на службу. Ми листувалися, сумували один за одним. Через три місяці одружилися. Першим у молодого подружжя народився Іванко. — Тоді ще не було УЗД, — продовжує розповідь наша співрозмовниця. — Та ми з Сергієм були впевнені, що це син. І були безмежно щасливими, коли на світ з’явився Іванко. Чоловік полишив військову службу й почав займатися в Умані столярською справою. Відкрив майстерню, куди часто брав Іванка. Звісно, Сергій хотів, щоб син завжди був поруч. Та наш первісток після закінчення школи обрав свій шлях: вступив до столичного університету, вивчився на архітектора і сьогодні має власну дизайнерську студію. Утім, Ваня завжди з теплотою згадує час, проведений у батьковій майстерні, каже, що татова наука, досвід та здобуті навички дуже допомогли йому у навчанні і в обраній професії. Синові нині 26 років. Ще не одружений. Каже: шукаю схожу на маму... Але поки що не зустрів. У нашій сім’ї є неписане правило: ніколи не нав’язувати дітям власних переконань чи сподівань. Даємо їм повне право самим обирати свій шлях у житті. Майже одразу за сином народилася Валюша. Братик і сестричка ходили в один садок, завжди були разом, тому всім здавалося, що це двійнята. Сьогодні Валя вже заміжня, і доля подарувала їй двійню — донечок Соломійку та Варюшу. А нещодавно у Валі з Дмитром народився Назарчик. «Тепер у нас повна сім’я», — радіють обоє своїм діткам. Аня закінчила Києво-Могилянську академію і поїхала до Рівненської області. Там родина її чоловіка має власний, справжнісінький хутір, на якому звели великий добротний будинок, посадили сад. Доня — чудова господиня, в її оселі завжди затишно і тепло, на подвір’ї буяють розкішні квіти. Третя наша донечка Надійка не уявляє свого життя без танцю, тому й обрала хореографію у нашому педуніверситеті. Тепер працює у приватному дитсадку, навчає дівчаток бути граційними панночками, а хлопчиків — шляхетними кавалерами. Якщо вам здасться, що ми вимагаємо від своїх дітей будь-що здобувати вищу освіту, то це не так. Ось Вікторія у школі була відмінницею, та зі вступом до вишу не склалося. Проте вона успішно закінчила спеціальне навчання й тепер має добру роботу в Києві. А Мар’я особлива не лише в імені, вона не схожа на жодного у сім’ї, хоча б тим, що від природи білявка, а ми всі чорняві. Мар’я навчалася у престижному аграрному ліцеї, а потім вступила на реабілітолога до Національного університету фізкультури і спорту в Києві. Їй дуже подобається обраний фах. Найменші дві квіточки — дванадцятирічна Крістінка й загальна улюблениця семилітня Ярослава. Як колись трималися разом Іванко та Валюша, так і дві найменші донечки всюди поруч. Для Ясочки старша сестра — незаперечний авторитет. Крістіна надзвичайно активна, позитивна, сповнена почуттям милосердя і любові, особливо до бездомних тваринок. Через таку надмірну енергійність я спочатку непокоїлась, але потім зрозуміла, що вона — наш лакмусовий папірець, який вчить дивитися на світ по-іншому — очима сучасних гуманних, доброзичливих людей. Із материнства я винесла найголовнішу істину: до кожної дитини потрібно віднайти свій ключик, бо кожне дитя — це особистість зі своїм неповторним світом і особливим характером. Та найважливіше, щоб дитина ні на мить не засумнівалася, що її безмежно люблять тато й мама, що про неї повсякчас дбають. Усі наші діти дуже творчі, мають хист до малювання. У родинному домі, побудованому татом Сергієм та Іваном, багато картин. Це мої найдорожчі у світі подарунки... Протягом усієї розмови Тетяна Володимирівна багато розповідала про свого вірного друга і чоловіка Сергія Миколайовича: — Нас багато хто не розумів: мовляв, навіщо стільки дітей, ви такі віруючі? На це спокійно відповідаю: ні, ми не належимо до жодної з конфесій. Просто я кохаю свого чоловіка, а він мене. Мати велику дружну сім’ю — наша з ним мрія, яку ми здійснили. За 27 років подружнього життя ми стали як єдине ціле, навчилися розуміти, чути один одного з першого слова і погляду. Коли у нас виникають труднощі, ми не нервуємо, не замикаємося у собі, а сідаємо і розмовляємо. Моя найбільша підтримка і опора — це мій чоловік. Тільки завдяки йому, його любові, невтомній праці і турботі я змогла стати хорошою мамою. Мені зараз 46 років, Сергію — 50. Ми відчуваємо себе молодими і щасливими від того, що змогли створити міцну сім’ю, народити бажаних дітей. Наші діти виросли, всі старші пішли у світ шукати своєї щасливої долі. Та хоч би як далеко вони були, я і тато завжди поруч. Вони про це пам’ятають. У Всевишнього прошу одного: щоб вони любили й завжди підтримували один одного, щоб залишалися щирими і милосердними людьми. Олена САМОТОКА, Лідія ЛІСОВА. Фото з архіву родини Войтовичів.


Читайте також

Судді Конституційного суду фігурують у заблокованих провадженнях НАБУ - Ситник

Бізнеси у столиці США готуються до чергових заворушень. Відео

Водій знепритомнів: в МВС назвали попередню причину ДТП на Хрещатику


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут