Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020
Українські новини |

Синьо-жовтий стяг над Азовом

Синьо-жовтий стяг над Азовом
Заступник командира батальйону морських піхотинців Павло Сухань. «Носити ящики з боєкомплектом — оце спорт! А вони ще займаються цим окремо!» — сміється командир відділення морпіхів Євген Ткаченко «Майорчик». А тим часом два серйозні хлопці тягають штангу на узбережжі ласкавого Азовського моря в цей оксамитовий сезон серед потрощених війною розкішних дач. Кажуть, що так підтримують форму, а також певною мірою знімають психологічне напруження. Адже те, що зветься перемир’ям, — категорія непевна й абстрактна. Нині, після відомих подій з «інспектуванням» російськими терористами наших позицій поблизу Горлівки, там теж, до речі, стоять морські піхотинці, напруження залишається. «Ми очікували загострення бойових дій, але цього не сталося», — каже заступник командира батальйону морських піхотинців Павло Сухань. Колись до війни, точніше влітку 2013 року і раніше, тут, у Широкиному, в цю пору оксамитового сезону людей було багато, разом відпочивали українці, білоруси, росіяни. Люди раділи морю, місцеві заробляли нормальні гроші, все було добре. Ніхто не переймався «руськой вєсной», «кієвськими каратєлямі» і «прочіми бандєровцамі». Доки імперіаліст Путін не розв’язав війну «с братскім украінскім народом»... Хтось з відомих сказав, що війну починають політики, а страждають прості люди. Думаю, що слово «політики» у нашому випадку варто замінити словом «олігархи», яким насправді і є Путін. Також кажуть, що будь-яка війна — це боротьба за території, ресурси, метал, газ тощо. Але хто збагачується на цьому, наприклад, газі? Жителі російських забитих «дєрєвєнь», Вятки, Рязані чи Тули з промитими телевізійною пропагандою мізками і замерзлими вуличними туалетами??? Отож ці хлопці захищають Україну, допоки політики (олігархи) ведуть десь там потаємні розмови. Солдат «Бузя» підіймає штангу. Розповідає, що на контракті вже три роки, на передовій це вже третя ротація. Ще один морпіх, Артем, служить у війську чотири роки, це вже друга ротація на першій лінії. «За час моєї служби на передовій це вже друге перемир’я. Думав, що триватиме пару тижнів, як зазвичай це буває. Але зараз довше. Та не виключаю, що будь-якої миті воно може зірватися, і ми до цього готові. А може, це саме той момент, коли закінчиться війна», — каже Артем. Командир відділення морпіхів Євген Ткаченко «Майорчик». Командир віділення «Майорчик» розповідає, що нині майже щоранку виходять два катери з того боку і демонструють свою присутність: «Ми спостерігаємо і бачимо відблиски оптичних приладів, у які вони за нами спостерігають. Поводяться нахабно, розуміючи, що зараз — режим припинення вогню. Випробовують наші нерви. Але нерви у морпіхів, як стальний канат, і нічого у них не вийде. Я не вперше в цьому місці служби, і за моєї пам’яті ворожих атак з моря не було. Але ми раніше затримували людей з російськими документами, військовим обладнанням на гумових човнах. Моторний катер буксирує човен, а потім сам пливе. Ніби рибалка, але коли до нього ближче підходиш, то вже і не рибалка. На нашій ділянці противник щодня відкрито проводить якусь роботу. Копають, укріплюються» (тут, вриваючись у нашу розмову на позиції на краю землі, далі тільки море, у темряві підходить боєць і каже, що нам треба ховатись, бо в небі ворожий безпілотник). Євген Ткаченко продовжує: «Чим може закінчитися це перемир’я, чи переросте воно в постійний процес чи константу? З моєї точки зору, всі обіцянки росіян закінчувалися нічим. Вони нічого не варті. Обстріли починали завжди вони. Віри противнику як не було, так і немає. Я кажу за себе і за своїх товаришів. Завжди це закінчувалося ще більшими обстрілами, війною і кровопролиттям. Я в цьому переконаний і не повірю їм ніколи. Можливо, колись закінчиться ця війна, але поки що я підстав не бачу. Їхні безпілотники постійно працюють над нашими позиціями, хоча це заборонено умовами перемир’я. Вони проводять інженерні роботи, це теж заборонено. Вони не виконують умови перемир’я. Якщо зараз нема обстрілів, це ні про що не свідчить. Не може це все закінчитися зараз», — зітхає український морпіх. Павло Сухань, заступник командира батальйону морської піхоти, розповідає, що у 2015—2016 роках противник використовував звичайні цивільні баржі, на них ставили міномети й обстрілювали з моря наші позиції у Широкиному. Крім того, у противника існує спеціальний підрозділ дій на воді «Тайфун». Про нього навіть була стаття в російській газеті «Московский комсомолец». Це 15 катерів з потужним японським мотором і кулеметом чи гранатометом на носі, вони швидко вилітають, відпрацьовують і тікають. «Ми затримували кількох «ходоків по воді». Азовське море мілке. Тут можна зайти метрів на 700. Високому чоловіку буде по шию. Ми їх змушували виходити на берег. У них у всіх майже однакова легенда. Він типу безпритульний чи «юродивий», іде на прощу в якийсь православний храм. При детальному огляді знаходили заховані в одязі леза. А нижня частина живота була зі шрамами. Тобто туди, де закінчується бронежилет, йому щось прилітало. А так він бомж і йде на прощу. Також у 2015 році прикордонники затримали катер, тоді «пасажири» залили водою рацію і встигли скинути зброю. Той катер стояв у Маріуполі», — каже заступник комбата морпіхів. «Я хотів би повернутися до українського Криму українським туристом. Я виходив з Криму, і це для мене душевний біль. Донбас для мене — як проміжна ціль. Родом я з Вінниці, жив в Одесі, потім працював у земельному кадастрі в Сімферополі. А потім служив у Керчі і Феодосії. Після військової кафедри юридичної академії пішов на службу старшим лейтенантом, командиром 1-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону морської піхоти. Після захоплення Криму Росією дві третини особового складу з 450 осіб залишилися там. Багато хто з них уже звільнився з армії, когось перевели на Далекий Схід, когось звільнили. Не дуже їх там цінують. Хто реально потрібен, то це колишні українські моряки. Ті, хто залишився, повиростали в посадах. Тому що українська військово-морська освіта краща, ніж російська. Щодо російських військових навчань «Кавказ» скажу таке. Все можливо за їхніми сценаріями. Росія — це імперія. Вони відчувають фантомні болі за Радянським Союзом. Росія завжди завойовувала Україну. Весь історичний період, що ми можемо осягнути. І за часів козацтва, і після жовтневої революції 1917 року... І ця війна надовго. На мою думку, навіть якщо ми зараз з ними домовимося, навіть на їхніх умовах закінчимо війну, все одно Росія намагатиметься нас завоювати. Хіба що у самій Росії щось станеться. Зруйноване розстріляне Широкине. Росіяни — підлі та підступні, з ними нема про що домовлятися. Я це зрозумів ще в Криму, коли там служив у Феодосії. Коли там ще була Україна і вода в кранах. Ми спеціально до їхніх навчань не готуємося, тому що ми на передовій і готові завжди до будь-яких сценаріїв, до їхньої масштабної агресії. Ми на своїй землі, і це найголовніше», — каже Павло Сухань. Заступник командира батальйону морських піхотинців замінює український прапор у найвищій точці Широкиного. Каже, що вітер з моря його швидко розтріпує, але вони стежать, щоб він постійно був новим. Український стяг разом із прапором морпіхів майорить над нашим Приазов’ям, а через дірки від куль у розстріляному гаражі потужно пробивається «сонячне проміння миру і світло прийдешніх демократичних виборів». Фото автора.


Читайте також

У КС пояснили рішення щодо антикорупційного законодавства: Необхідне законодавство, яке забезпечить дотримання принципу верховенства права

На всіх київських вулицях обмежать швидкість до 50 км/год

Безпечність батьків: у Павлограді двоє дітей до року отримали черепно-мозкові травми через падіння на них предметів


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут