Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020Листопад 2020Грудень 2020Січень 2021Лютий 2021Березень 2021Квітень 2021Травень 2021Червень 2021Липень 2021Серпень 2021Вересень 2021Жовтень 2021
Українські новини |

Звільнений моряк розповів про умови в камері ув’язнення

Вчора додому повернулися 24 моряків, які були в полоні у Росії, а також 11 політв’язнів. Після зустрічі в аеропорту їх відвезли на медогляд, колишніх політзеки — в «Феофанію», а моряків в — в міський військовий госпіталь. Попереду у них лікування, реабілітація та повернення до звичного життя.


LB.ua поговорив зі старшим матросом катера «Нікополь» 21-річним В’ячеславом Зінченко про перший день свободи, полон і перебування в «Лефортово».

Вітаю зі звільненням. Розкажи, як тобі спалося сьогодні?

В’ячеслав: Так я не міг заснути, якщо чесно! Занадто м’які матраци (сміється). Я вже відвик від двох подушок, чистому ліжку, телефону. Перш за все не було дев’ять місяців, вважай як у відпустку з’їздив.

Яким був цей час? Можеш якось зараз відрефлексувати?

Поки що ні. Я до шостої ранку не міг заснути від всіх повідомлень з поздоровленнями, які мені приходили. Спочатку було дуже важко. Перший тиждень я був в камері один і весь час спогади накривали мене. Просто вимотували себе фізично, щоб менше думати, але не виходило.

А потім мене підселили до сусіда — чоловікові 67 років і, незважаючи на різні погляди на життя, він, коли почув, що мене звільняють, почав допомагати збирати речі. Це дуже важливий урок, я навіть вдячний за всю цю історію, вона зробила мене і інших хлопців морально сильними. Зараз я знаю, чим хочу займатися, як розвиватися, а в минулому житті було багато битовуху, аж соромно, що я так жив.

І чим ти хочеш займатися?

Я буду далі продовжувати служити в армії, це важливе для мене рішення. Хочу бути офіцером, для цього потрібно отримати вищу освіту. Я тільки ліцей закінчив і отримав професію електрогазозварника. Був старшим матросом і займався обслуговуванням артустановки. Зараз же розумію, що у мене багато сил і бажання допомагати іншим, щоб вони не потрапили в схожу ситуацію, як ми з хлопцями.

Якщо відмотати час назад, як думаєш, щось можна було зробити інакше?

Ні, у мене спочатку було відчуття, що поїздка не вдасться. Не знаю, як пояснити, але з огляду на війну в країні, то, що Росія регулярно надходить не за правилами, я розумів вже на борту, що вибратися ніяк. Ми були маленькою мішенню проти великої кількості кораблів і військових катерів прикордонної ФСБ Росії.

У тебе є образа за те, що трапилося?

Вже немає. Її і з самого початку не було, це було більше самокопання, ніж агресія. Не можна звинувачувати у всьому керівництво, ми люди військові і дотримуємося своєї присяги. Але, звичайно, було спочатку почуття, що я б міг бути зараз вдома, а не в маленькій камері — п’ять на п’ять, — де за тобою спостерігає веб камера і ще й наглядач через вічко.

Але це все допомогло мені переосмислити свободу і цінність своїх рідних. Я стільки теплих слів за життя напевно не сказав, як написав в тих листах за 9 місяців. Саме болісне був ранок 29-го листопада, коли нас посадили в літак із Сімферополя на Москву — нам одягли наручники в положенні назад (руки були за спиною), і очі були закриті.

Ти здогадувався, що тебе звільнять?

Так, тому що мені в п’ятницю води не принесли. Ми замовляємо на місяць наперед їжу і воду, і ось мого сусіда приносять, а мені — ні. І я зрозумів, що це хороший знак (посміхається), але сказав собі: «Поки не сяду в літак, радіти не буду». Потім до мене зайшов консул, і я підписав документи, що можу покинути територію Росії. О четвертій ранку мені сказали: «З речами на вихід». Самі довгоочікувані слова, які я мріяв почути в цих стінах.

Коли сів літак і ви почали виходити, що відчував?

Я був шалено радий і звичайно, хотів подякувати президенту за його роботу. А вийшло так, що я підійшов, і він мені сказав «дякую». Це був дуже щирий і зворушливий момент.

Як взагалі проходили твої будні в «Лефортово»?

По-різному, але в основному дуже повільно і нудно. У мене був телевізор і можливість дивитися три канали з фільмами. Але мені подобався тільки один — канал Ю — там показували українські шоу, тільки в російській перекладі, якісь просто серіали, в загальному то, на що у мене не було часу, коли я служив. Інформаційних каналів не було, але в липні я налаштував десять каналів, і там було багато політики — ось чесно, якби я був громадянином Російської Федерації і дивився тільки російське телебачення, я б теж боявся в Україну їхати, там же весь час якісь проблеми (посміхається).

Іноді ще книжки читав, мені приносили. Взагалі мені не все речі передавали, я тільки на виході дізнався, що у мене було більше і одягу, і посилок від рідних. І була можливість годину в день гуляти.

Які були умови в камері?

Ой, це окрема тема. Камера дуже маленька, місця не було, душ раз на тиждень, а далі якось сам вирішуй собі. Постіль нібито міняли, але мені завжди приносили то зі слідами крові, то з волоссям, моторошно, в загальному.

«День сегодня Дійсно добрий». Як відбувалось повернення українських полонених додому

Куди поїдеш після обстеження в Києві?

Хочу до моря. Я ж виріс біля води, природи, на свіжому повітрі. А у мене це все забрали, потрібно виправляти. Взагалі, зараз, звичайно, дуже складно, — з закритого простору потрапити в таку тотальну свободу, дуже не звично. Тут люди ходять, тварини бігають, а там могла одна пташка пролетіти і то, якщо пощастить побачити. Потрібен час, щоб адаптуватися, зрозуміти куди, далі рухатися, зараз занадто багато уваги.

А взагалі готовий в море знову вийти?

Зараз немає, немає ніякої мотивації і бажання. Спочатку дуже хотів, була ностальгія, але все пройшло і я хочу розвиватися для себе, щоб досягти нових висот.



Читайте також

Поліція встановлює особи учасників бійки на КПП "Ужгород – Вишнє Нємецьке" (ВІДЕО)

Новий сезон комедійного серіалу "Юрчишини" націлився на славу "Сватів": Ольга Сумська, Анна Кошмал і Георгій Делієв стали родиною

​На трасі в Житомирській області ВАЗ «злетів» у кювет: загинув 39-річний водій з Бердичева


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут