Додати новину
Січень 2010
Лютий 2010
Березень 2010
Квітень 2010
Травень 2010
Червень 2010
Липень 2010
Серпень 2010
Вересень 2010
Жовтень 2010Листопад 2010Грудень 2010
Січень 2011
Лютий 2011
Березень 2011
Квітень 2011
Травень 2011
Червень 2011Липень 2011Серпень 2011Вересень 2011Жовтень 2011Листопад 2011Грудень 2011
Січень 2012
Лютий 2012Березень 2012Квітень 2012Травень 2012Червень 2012Липень 2012Серпень 2012Вересень 2012Жовтень 2012Листопад 2012
Грудень 2012
Січень 2013
Лютий 2013
Березень 2013
Квітень 2013Травень 2013Червень 2013Липень 2013
Серпень 2013
Вересень 2013
Жовтень 2013
Листопад 2013Грудень 2013Січень 2014Лютий 2014Березень 2014Квітень 2014Травень 2014
Червень 2014
Липень 2014Серпень 2014Вересень 2014Жовтень 2014Листопад 2014Грудень 2014Січень 2015
Лютий 2015
Березень 2015
Квітень 2015Травень 2015Червень 2015Липень 2015Серпень 2015Вересень 2015Жовтень 2015Листопад 2015Грудень 2015Січень 2016Лютий 2016Березень 2016Квітень 2016Травень 2016Червень 2016Липень 2016Серпень 2016Вересень 2016Жовтень 2016Листопад 2016Грудень 2016Січень 2017Лютий 2017Березень 2017Квітень 2017
Травень 2017
Червень 2017
Липень 2017
Серпень 2017
Вересень 2017
Жовтень 2017
Листопад 2017Грудень 2017Січень 2018Лютий 2018Березень 2018Квітень 2018
Травень 2018
Червень 2018
Липень 2018
Серпень 2018
Вересень 2018
Жовтень 2018
Листопад 2018Грудень 2018Січень 2019Лютий 2019Березень 2019
Квітень 2019
Травень 2019
Червень 2019
Липень 2019Серпень 2019Вересень 2019Жовтень 2019Листопад 2019Грудень 2019Січень 2020Лютий 2020Березень 2020Квітень 2020Травень 2020Червень 2020Липень 2020Серпень 2020Вересень 2020Жовтень 2020Листопад 2020Грудень 2020Січень 2021Лютий 2021Березень 2021Квітень 2021Травень 2021Червень 2021Липень 2021Серпень 2021Вересень 2021Жовтень 2021
1234567891011121314151617
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Українські новини |

Про роль матеріальної культури в захисті національної пам’яті в умовах війни

Антон Корвін-Піотровський — директор державного підприємства «Охоронна археологічна служба України», що підпорядковується Національній академії наук. Пан Антон розповів, чим займається його служба, які труднощі мусить долати ледь не щодня і чому справа, що нею займаються археологи, є набагато важливішою, ніж видається нам із вами на перший погляд. Пане Антоне, тож чим усе-таки займається держпідприємство «Охоронна археологічна служба України»? Ми проводимо дослідження місць під забудови на предмет того, чи, бува, не нестимуть ці забудови загрози історичним пам’яткам. За законодавством, перед кожним будівництвом треба проводити археологічні дослідження місцевості, де планується зведення того чи іншого об’єкту. На жаль, часто цю норму люди нехтують — а дарма, тому що подеколи абсолютно випадково трапляються і так само ненавмисне руйнуються цінні історичні надбання. І чи багато людей працює у вашій службі? У нас в штаті близько сорока постійних працівників. Це — висококласні фахівці, а зокрема й молоді. На сезонних роботах, коли є сприятливі погодні умови для досліджень, працювати можуть аж до ста осіб, серед них — студенти-археологи на практиці. Вихованці яких вишів до вас ідуть найохочіше? Ми широко співпрацюємо з такими ВНЗ, як-от: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Вінницький педагогічний університет, Кам’янець-Подільський педагогічний університет та іншими закладами. З якими проблемами доводиться стикатися службі насамперед? Окрім руйнування історичних пам’яток через забудови — а це і через байдужість забудовників, некомпетентність органів контролю та недосконале законодавство, — маємо ще одну відчутну проблему — «чорна археологія». Якщо ще кількадесят років тому такою діяльністю займалося дуже вузьке коло людей, то зараз таких дуже багато, причому вони не ховаються. Годі вже й казати, що дістати металошукача нині може чи не кожен. У чому ж небезпека? Річ у тім, що через діяльність так званих «чорних археологів» руйнується культурний шар. Окремо «артефакти», які збирають на продаж такі «археологи», практично не мають цінності. Цінність вони складають, якщо експертно визначено, де саме їх знайшли, до котрого історичного періоду слід зараховувати ту чи іншу знахідку, до яких подій вона має стосунок і таке інше. «Чорні» ж археологи знаходять речі, продають їх чи зберігають у приватних колекціях, не повідомляючи про свої відкриття відповідні служби. Через це руйнується цілісність усього потенційного відкриття; визначити, що до чого стосується, коли половину предметів просто розтягли такі от шукачі старожитностей, — вельми тяжко. А ще які є складнощі? Державна політика. Точніше, її практично повна відсутність. Міністерство культури опікується загальним обліком пам’яток, а на місцях це покладається на облдержадміністрації. Ще дві тисячі дванадцятого на рівні ОДА культурну спадщину зарахували… до компетенції управління освіти, у відділ туризму! Звісно, що з таким ставленням наша робота не може провадитися так ефективно, як нам би того хотілося. Останні зміни тільки додали оливи у вогонь. От зараз, до прикладу, об’єднали Міністерство культури з Мінмолодьспорту. Та ж навіть у попередньому відомстві — власне, у жодному з цих двох — не передбачалося напрямку діяльності з назвою «культурна спадщина». Думаю, годі сподіватися на його започаткування з огляду на таке об’єднання, принаймні найближчим часом. Нашому напрямку приділяється критично уваги. Не дивно, що професія наша, м’яко кажучи, не вельми популярна. Станом на зараз, до прикладу, в Україні працює близько трьох сотень фахових археологів, значна частина з яких — люди похилого віку. Для порівняння: в Польщі археологів є вісім тисяч. Крім того, у тій же Польщі археологічна карта країни існує з 1978-го року, а у Франції — взагалі з ХІХ століття! У нас же її просто немає, як ви, певно, вже здогадалися. Чому необхідно дбати про культурну спадщину, пам’ятки матеріальної культури? Наведу приклад. У Росії історично-пропагандистські видання, що мають показати давнину і велич їхньої країни, спираються на археологічні дослідження. Тож навіть там держава належно оцінює важливість археології. І хай у них наразі все це використовується насамперед в інформаційній війні проти нас, усе-таки поступ там простежується. Ми ж, щоби дати гідну відсіч ворогові на цій ниві, вже давно могли налагодити подібні механізми, засоби, скажімо так, історичного самозахисту — але, на превеликий жаль, поки що ми програє́мо. Себто, ви вважаєте, що під археологічні дослідження слід виділяти більше фінансування? Це не завадило б, але я переконаний, що наше першочергове завдання — донести ідею важливості дослідження власної минувшини до людей. На превеликий жаль, цікавитися історією модно не надто, а про «перспективність» роботи в нашій галузі в Україні ви вже чули. Ці два фактори — непрестижність фаху та низька підтримка населення — спричиняються до відповідних результатів діяльності. Пане Антоне, насамкінець поділіться, будь ласка, планами державного підприємства «Охоронна археологічна служба України» на найближчий час. У нас діє ціла низка постійних і тимчасових експедицій по всій Україні. Люди там працюють, натхненні можливістю допомагати народові ліпше пізнавати себе. Зараз є вельми актуальним питання збереження власної ідентичності. Скажу так: відроджуючи національну пам’ять, не можна легковажити археологією. Хотілося б, звісно, більшого розуміння нашої роботи з боку широких кіл громадськості, проте доводиться приймати іншу реальність і працювати з нею. Вона не найоптимістичніша, ця реальність. Але хіба це колись спиняло людей, закоханих у свою справу?.. Спілкувався Сергій Пархоменко, ОПАД


Читайте також

Дивний делікатес: італійська поліція виявила десятки заморожених сонь для мафії

У МОЗ пояснили, коли потрібно вакцинуватися тим, хто перехворів на коронавірус

Погребинський назвав статтю Медведєва попередженням для Нуланд


Новини, статті, коментарі, з щохвилинним оновленням, зараз — на сторінках Ua24.pro



Ua24.pro — свіжі новини 24/7. Додати свою новину можна швидко зараз — тут